Щодо підсудності справ з іноземним елементом

Так, згідно Закону України № 1837-VI  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань міжнародного приватного права»:

·        передбачено спільний для цивільного, господарського і адміністративного процесів  порядок звернення судів із судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; виконання в Україні судових доручень іноземних судів; виконання судових доручень закордонними дипломатичними установами України;

·        встановлено обов’язок суду зупинити провадження у справі у разі звернення суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави;

·        більш чітко визначено (ст. 123 ГПК), що іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

·        змінено відповідні норми ЦПК (ст. 414) і ГПК (ст. 124) щодо підсудності справ з іноземним  елементом. Так, відтепер слід керуватися тим, що підсудність судам України справ за участю іноземних суб’єктів господарювання визначається відповідним кодексом (ЦПК/ГПК), законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Таким чином, від тепер більш чітко передбачено можливість застосування відповідних норм Закону України «Про міжнародне приватне право» (ст. 75-77), що стосуються підсудності справ з іноземним елементом. Зокрема, ч. 1 п. 1 ст. 76 ЗУ «Про міжнародне приватно право» передбачено, що сторони можуть передбачити в угоді між ними підсудність справи судам України (за винятком випадків виключної підсудності);

·        уточнено порядок виконання іноземних судових рішень. Зокрема, вже чітко передбачає можливість застосування положення Розділу VIII ЦПК до визнання і виконання не лише судових, а й арбітражних рішень. Так ст. 390 ЦПК встановлює, що рішення іноземного суду включає: власне рішення суду іноземної держави; рішення інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, а також рішення іноземних чи міжнародних арбітражів. Відповідні рішення визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. При цьому, встановлюється презумпція наявності принципу взаємності. Так, п. 2 ст. 390 ЦПК передбачає, що у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.

Повідомляємо, Закон вніс зміни до:

·        ст. 382 ГКУ, встановивши, що форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право" та іншими законами;

·        ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», більш чітко передбачивши можливість відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 

·        трудового законодавства, встановивши (ст. 8 КЗпП), що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право".

Відтепер, згідно з п. 2 ст. 1 ЗУ «Про міжнародне приватне право», іноземний елемент має місце також і у випадку, коли хоча б одним з учасників правовідносин є громадянин України, який проживає за межами України.

Вважаю за необхідне зазначити, що про «демократичність змін» свідчить і те, що законодавець вилучив з ГПК та ЦПК положення про те, що законом України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав фізичних або юридичних осіб України. Законодавець також вилучив відповідні положення ЦПК та ГПК, що стосуються судового імунітету держав та міжнародних організацій, проте досі є чинними відповідні положень ЗУ «Про міжнародне приватне право» (ст. 79) про судовий імунітет.

Таким чином, з прийняттям вказаних вище змін іноземні особи (громадяни, держави, юридичні особи) отримали більше можливостей до захисту їх прав в українських судах, а також більш детально врегульовано ряд процесуальних питань за участю іноземного елементу. Крім того, створено більш сприятливі умови для визнання та виконання іноземних судових та арбітражних рішень в Україні. У той же ж час, встановлення додаткової підстави для обов’язкового зупинення провадження у справі (у разі звернення суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави), на вряд чи сприятиме швидкому та ефективному правосуддю, а навпаки може призвести до затягування судового процесу.

Дмитро Мочуляк

Консультант. Юридичний консалтинг.